Твір з української літератури для 8 класу - «Моя улюблена поезія сучасної української літератури – Іван Малкович».

Твір з української літератури для 8 класу - «Моя улюблена поезія сучасної української літератури – Іван Малкович».

     Яким повинен бути поет сучасності? У швидкому русі штампуючим шаблонні поезії? Роздратованим песимістом, ностальгуючим за минулим? Оптимістичним фантастом, що марить далекими і незвіданими світами і новими технічними розробками? Невгамовним мандрівником, шукачем пригод і нових вражень? Я б сказав, що сучасний митець повинен бути, перш за все, правдивим.

         Таких письменників в Україні багато. З вивчених нами поетів сучасності, найкращим на мою думкку є Іван Антонович Малкович. Він народився 10 травня 1961 року у містечку Нижній Березів Косівського району Станіславської області. Закінчивши Івано-Франківське музичне училище, у 1980 вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Тонка музична творча особистість спонукала його писати вірші. І 1981 року відбулася його перша велика поетична публікація у газеті «Літературна Україна» зі вступним словом Д. Павличка. І цього ж року він стає переможцем поетичного турніру на Всеукраїнському творчому семінарі в Ірпені. У 1984 році побачила світ його перша поетична збірка «Білий камінь». Сама Ліна Костенко давала рецензію цій збірці і назвала молодого митця «найніжнішою скрипкою України».

         Слова Ліни Костенко – справжнє визнання таланту Івана Малковича. А й справді, його вірші просякнуті любов'ю і обожнюванням рідного краю. Іван Малкович завжди йшов «в ногу з часом». Кожну подію, кожну зміну в країні він осмислював у своїх віршах, пропускаючи крізь серце, оздоблюючи своїм баченням деталей, розфарбовуючи пережитими емоціями.

         Творчий талант Івана Малковича – тонкий, дещо несподіваний, новаторський. Міфічні образи вміло переплетені із сучасністю. Поет майстерно володіє мистецтвом рими і використання слова, вправно оперує епітетами, метафорами, порівняннями і гіперболами. Його душа боліє за Україну, за нелегку людську долю, і це відчувається у кожному його вірші. Є у його творчій скарбничці дитячі спогади:

З-за високої стодоли 
дрібен дощик дрівці коле, 

бо всі з дому пішли вчора 
зажуритись в чорні гори...

         Присутні у його віршах і недомовленості, які змушують читача замислюватися і вгадувати кінцівку, думку. Таємничий, загадковий майстер написав вірш, який сподобався мені найбільше. Він змушує ніби зупинитися у цій несамовитій гонитві життя і замислитися про людську долю.

Це вірш «Із янголом на плечі». Адже у кожного з нас є янгол-охоронець. Та чи всі ми відчуваємо його присутність, його піклування про нас, його біль за наші погані вчинки? Малкович замислився над цим сам і примусив замислитися над цим своїх читачів і шанувальників. І я замислився, як воно «йти у небуття», коли «жене… у спину сірий маятник життя»? Чи всі відчувають рутинність нашого сірого буття? Чи справді янголи страждають через нашу зневіру, через наші гріхи? Я був вражений розпачливим проханням: «Янголе, не впадь з плеча»! І це наштовхнуло мене на думку, що дійсно, людина живе єдиною надією на когось невидимого, хто може допомогти, врятувати. Але не помічає цього помічника через свою зневіру. І головне – не загубити довіру свого янгола, вчасно підхопити його, надати йому сил, аби він міг захищати нас і берегти.

Можна багато розповідати про творчість видатного поета сучасності Івана Малковича, але найкраще просто сказати його словами:

Звідкільсь прийшов, ішов кудись,
неначе й був — не був неначе…
Та хтось оплаче, хтось оплаче,
й мене оплаче хтось колись,

бо я й прийшов лиш, щоб хоч зрідка
комусь бриніло із очей
так тонко-тонко, наче скрипка,

і мудро, як віолончель.