Українська література. Діалог до уроку української літератури.

Діалог між комп'ютерним генієм та юним натуралістом

 

А) – Привіт! Як я давно тебе не бачив! Ти змінилася.

П) – Ще б пак! Ти ж мене бачиш лише на аватарці, якій вже 2 роки!

А) – Справді? Не помітив!

П) – Треба жити в реальному житті.

А) – Так я й живу реально.

П) – Ні, ти не зрозумів. Треба не просто реально існувати, а жити в реаліях: ходити до школи, в магазин, на гуртки…

А) – Так я ж і ходжу до школи!

П) – Це тому, що батьки тебе кожного ранку будять і відправляють до школи. А от скажи, коли ти останній раз гуляв по вулиці просто так, гуляв по парку?

А) – Хм… По дорозі до школи.

П) – Ні, саме «гуляв», а не біг, щоб не спізнитися?

А) – Ти таке питаєш!? Спитай щось полегше. Мені нема коли просто так гуляти.

П) – Це ж чому?

А) – У мене серйозні баталії онлайн. Я не можу їх пропустити.

П) – От я й кажу – шкідливо так багато сидіти за комп'ютером! Псується зір, від сидіння згорблюється спина, зростає напруженість, ти не відпочиваєш. Та й не бачиш, що відбувається у світі.

А) – Як не бачу? З'явився новий ай-фон, покращились комп'ютерні ігри.

П) – Ти мене дивуєш! Хіба це життя?

А) – Ну, а що дає оте гуляння по парках?

П) – От рахуй: свіже повітря, приємні враження, очі відпочивають, нерви розслаблюються, Спина не горбиться, друзів зустрічаєш. Та ще й скільки корисного дізнаєшся!

А) – Я й в інтернеті від друзів багато чого нового дізнаюся! Навіщо кудись ходити?

П) – Друзів треба бачити, а не переписуватися з ними в чаті. Ти ж багатьох навіть в лице не пам'ятаєш!

А) – Таки ти права! Я й тебе вже ледь впізнав. То що робити?

П) – Ходімо гуляти!

А) – Ходімо!