Український Кобзар стоїть тут не просто так. У Яготині молодий Тарас Шевченко жив, кохав, творив. І стоїть на Яготинщині цей монумент, як рішення громади, що на землі, освяченій генієм великого Кобзаря, варто спорудити пам'ятник. І. М. Гончар впорався із поставленою задачею – Тарас Шевченко вийшов, як живий, дарма, що відлитий з бронзи.
На мармуровому постаменті лаконічно викарбовано лише його ім'я. а більше й не треба, адже весь світ знає, хто він такий, де і коли народився. Застиг він, вічно молодий, серед галасливої молоді.
Ще зовсім юний, з поглядом, спрямованим вдалину. Замислене чоло шукає риму, чи він замислився про сенс життя? А, можливо, й тінь любові лягла в цей момент на його обличчя. Кохання, воно таке – змушує і сумувати, і замислюватися, і мріяти.
Замислився поет, не помічаючи вітру. Лиш притримує за комір розхристане пальто. І крок вперед, бездумний ніби і довільний. Не стоїть Тарас на місці – йде вперед. Хода його вільна і тверда. Та думу думає, бо діловито другу руку тримає в кишені.
Зобразив скульптор Тараса із непокритою головою, щоб видно було, як вітер розвиває його волосся. Це символ нескореності, незламності, нездоланності, польоту думки. Що ж думає Тарас? Можливо, думи його не про нас. Але ми вже так звикли, що, зустрічаючи нас щодня, Тарас Григорович Шевченко ніби промовляє:
«Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь!»
Немає коментарів:
Дописати коментар