Генрі Лонгфелло "Пісня про Гайавату", аналіз твору та біографія письменника

Генрі Лонгфелло біографія відомого письменника.
Біографія Генрі Лонгфелло містить цікаві факти. 

Народився в місті Портленд (штат Мен) 27 лютого 1807 року в родині адвоката. Був нащадком старовинного йоркширського роду, вихідців з Англії.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/genri-longfello-korotka-biografiya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua 

Життя Генрі Лонгфелло була пов’язана з числом 18: він написав 18 томів поезії, закінчив коледж в 18 років, одружився вдруге через 18 років після закінчення коледжу, 18 років був професором Гарвардського університету і помер 18 березня. Та й роки його життя 1807-1882. 

У дитячому віці Генрі захоплювався читанням, складати перші вірші почав дуже рано. Коли газета вперше опублікувала його вірші, Генрі був 13-річним підлітком. 

Завдяки вдалому перекладу з Горація, Лонгфелло отримав стипендію для продовження освіти і вступив в Боуден-коледж, після закінчення якого в 1825 році йому запропонували посаду професора нових мов. 

Письменник багато подорожував, знав кілька іноземних мов (шведську, датську, фінську і німецьку мови та ін.). Цікавився стародавньою історією та фольклором американських індіанців. 

Лонгфелло одружився двічі — після смерті першої дружини (з якої він одружився в 1831, а в 1835 вона померла) він одружується в 1843 році на Френсіс Епплтон, дочці купця з Бостона. У щасливому шлюбі вони жили майже вісімнадцять років. 9 липня 1861 року Френсіс трагічно загинула — іскра від запаленого сірника впала їй на плаття, воно спалахнуло, і жінка згоріла живцем. 

Генрі Лонгфелло також був талановитим перекладачем. Його переклад «Божественної комедії» Данте, незважаючи на відсутність рим, вважають одним з кращих — експерти відзначають разючу деталізацію і чудову художність роботи. 

Світову популярність Лонгфелло принесла «Пісня про Гайавату» — епічна поема, в основу якої лягла індіанська міфологія. 

Останні роки життя поета були затьмарені фізичними стражданнями (його мучив ревматизм), однак він продовжував писати і працювати і був бадьорий духом.

«ПІСНЯ ПРО ГАЙЯВАТУ» АНАЛІЗ 

Жанр: епічна поема. 

Лонгфелло творчо переосмислив давні перекази, наситив новими образами, символами, опоетизував. І його поема — це поетичний переказ індіанських міфів, самостійний літературний твір, який слугує даниною пам’яті предків, написаний з метою збереження тієї «золотої нитки», що зв’язує різні покоління.

Головна думка поеми — заклик до єднання і припинення племінних чвар. 

Національні традиції та звичаї. Розфарбовування індіанців у яскраві фарби перед боєм; традицію викурювати люльку згоди на знак установлення миру. Опис індіанських звичаїв, традицій, одягу вносить у текст поеми неповторний національний колорит. 

Образ Великого Духа Гітчі-Маніту. За віруваннями індіанців, він створив усе живе на землі й послав до людей Гайавату, ім’я якого означає «пророк», «учитель». 

Мета Гітчі-Маніту — припинити сварки. Він не тільки виконує місію миротворця, а ще і вчить людей жити у мирі 

Епітети: могучий, милосердний; 

Гіперболи: проводить путь річці, одламав рукою камінь, від подиху гойдаються віти. 

Головні риси характеру Гітчі-Маніту: розум, мудрість, урівноваженість, гуманізм, сила, мужність. 

Прийом протиставлення (контрасту), або антитези: Сила — безсилля, згода — ворожнеча, мудрий творець — нерозумні діти. Антитеза дає можливість підкреслити спокій, розум Гітчі-Маніту і войовничість, агресивність індіанців. Вислів «люлька згоди», «викурити люльку згоди» — означає помиритися, укласти мир. Слугує визначенням миру, дружби, злагоди у стосунках між людьми. 

Образ Гайавати в індіанській міфології:

 У роботі над поемою Лонгфелло спирався на індіанські міфи про Гайавату. Він писав: «Гайавата — людина дивного походження. Він був посланим до індіанців, щоб розчистити їхні річки, ліси і риболовні місця, навчити народи займатися мирний ремеслом. У різних племен ця людина була відома під різними іменами: Тісвавоп, Свіаво, Тапавозо, Тачепауиадоп, Гайавата, що означає пророк, учитель. У цей старий переказ я вплів й інші цікаві індіанські легенди… 

Описувані події відбуваються в країні оджібвеїв, на південному березі Верхнього Озера, між Мальовничими Скелями і Великими Пісками». Гайавата як реальна особистість За твердженням учених, Гайавата — історична фігура. Він жив у XVI ст., був вождем племені онондагів і залишився в пам’яті нащадків завдяки тому, що піклувався про щастя, мир та процвітання індіанських народів. З його ім’ям пов’язують створення Ліги ірокезьких племен, основним завданням якої було встановлення миру на американському континенті. Ліга об’єднувала п’ять племен. Відомо також, що на раді звучав гімн, що починався словами: «Ми прийшли, щоб привітати Мир і подякувати йому». 

Головному героєві поеми — Гайяваті, сину Місяцевої дочки Венони і Західного вітру— властиві найпрекрасніші і найблагородніші риси. Він — уособлення кращих людських чеснот. 

Видатні перекладачі «Пісні про Гайавату». 

Серед кращих перекладів можна назвати роботи І. Буніна («Песнь о Гайавате»), О. Олеся («Пісня про Гайавату»), Панаса Мирного («Гайавата», версія за мотивами поеми Лонгфелло).   

Історія написання поеми сягає ще часів ранньої творчості Г.В.Лонгфелло. У цей час письменник з зацікавленістю вивчав історичні, етнографічні і фольклорні матеріали, захоплювався культурою індіанців. Він зустрічався з індіанськими громадськими діячами. Багато легенд, що згодом будуть використані у поемі, Лонгфелло почув від вождя одного індіанського племені. 

Для свого твору Лонгфелло використав записи відомого вченого- етнографа Скулкрафта, який багато років прожив серед оджибвеїв. 

«Пісня про Гайявату» — це не просто переказ давніх легенд. Лонґфелло надав своєму творові довершеної поетичної форми, достеменно передавши світосприйняття і почуття первісних дітей землі. 

Поема принесла поетові світову славу. Про Лонгфелло говорили, що він відкрив американцям Америку в поезії, адже в його творі із співчуттям і захопленням розповідається про життя тих, хто споконвіку жив на американській землі. Навіть в далекому Китаї витончені віяла прикрашали рядками із поеми Г.Лонгфелло. 

У поемі «Пісня про Гайявату» ми опиняємось на південному березі Верхнього озера, в далеких лісах Північної Америки, потрапляємо у фантастичний світ вірувань і легенд індіанських племен дакотів, ірокезів, оджибвеїв… 

НА ЖАЛЬ, НЕ МОЖУ ВІДПОВІДАТИ ОПЕРАТИВНО. ТОМУ МОЖЕТЕ СКОРИСТАТИСЯ ОФІЦІЙНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ: 👇

"Пісня про Гайавату" (Аналіз Твору) - Генрі Лонґфелло - Dovidka.biz.ua

Генрі ЛОНГФЕЛЛО 1807-1882 - ПОЕТИЧНЕ БАЧЕННЯ СВІТУ (zarlit.com)

Джерело: http://dovidka.biz.ua/pisnya-pro-gayyavatu-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

"Пісня про Гаявату"

Перша пісня

Люлька Згоди

На верхів'ї Скель Червоних,

Скель Великого Нагір'я.

Там стояв Життя Владика,

Гітчі-Маніто могутній.

І з верхів’я Скель Червоних

Він до себе звав народи,

Звідусіль людей скликав він.

Від слідів його неслася

І тремтіла в сяйві ранку

Річка, падаючи з кручі

І займаючись мітлою.

І провів перстом Владика

Путь лучкову по долині

І сказав, провівши, річці:

«Ось тобі навік дорога».

Від червоного бескета

Одломив рукою камінь

І зліпив із нього люльку,

І оздобив візерунком.

А над річкою він вирвав

Очеретяну стеблину

І цибух зробив для люльки.

І червоною корою

Із лози набив він люльку

І дихнув на ліс зелений.

І від подиху у лісі

Загойдались раптом віти

І, зустрівшись, зайнялися.

І на горах на високих

Запалив їм Люльку Згоди

Гітчі-Маніто могутній

На ознаку, що на раду

Всі народи він скликає.

Вився дим поволі, тихо

В сяйві сонячного ранку:

Спочатку — мов темна смужка,

Потім — наче синя пара.

Закруглявся у повітрі,

Як зимою ліс верхів’ям,

Сніжно-білими клубками

Плив все вгору, вище й вище

І торкнувся, врешті, неба,

І розлився, розкотився

В сизих хвилях над землею.

Із долини Тавазента.

Із долини Вайомінга,

Із лісної Тоскалузи,

Від Скелястих Гір далеких,

Від озер Країни Снігу, —

Звідусіль усі народи

Дим угледіли на небі,

Дим, що йшов із Люльки Згоди.

I пророки всіх народів

Їм сказали: «То Поквана!

Цим далеким синім димом,

Що лозою в небі в'ється.

Що, рукою наче, кличе,

Гітчі-Маніто могутній

Зве до себе на пораду

Всіх людей, усі народи».

По річках, лугах збігались

І збиралися народи:

Йшли Чоктоси і Команчі,

Йшли Гурони і Мендени,

Делавери і Могбки,

Йшли Шошони і Омоги.

Пбни йшли і Чорноногії,

Оджибвеї і Дакоти

До Великого Нагір'я

Перед світлі Божі очі.

В зброї всі, в яскравих фарбах,

Як дерева в час осінній.

Наче небо на світанні.

Всі зійшлись вони в долині

З ворожнечею у душах.

В їх очах — смертельний виклик,

В їх серцях — звіряча лютість,

Вікове бажання помсти —

Заповіт страшний від предків.

Але тихо і ласкаво

Подивився Милосердний,

Гітчі-Маніто могутній.

Наче батько, подивився

На дитячу ворожнечу,

І простяг над ними руку,

Тінь руки простяг над ними,

Щоб серця їх заспокоїть.

Втихомирити їх душі.

І ясний величний голос,

Як потік, що з гір несеться.

Як потік, що пада в прірву,

Пролунав до всіх народів:

«Діти! Слухайте уважно

Мудре слово і пораду,

Що вам скаже, нерозумним,

Той, хто дав життя всім людям.

Дав я землю вам для ловів.

Дав вам води для рибальства,

Дав ведмедя і бізона.

Дав вам оленя і сарну,

Дав бобра вам і казарку,

Напустив я риби в ріки,

На болота — диких птахів.

Що ж примушує вас нищить,

Убивать один другого?

Я стомивсь від ваших сварок,

Від незгод і суперечок,

Від кривавих війн народів.

Молитов про помсту люту...

Ваша сила тільки в згоді,

А безсилля — в ворожнечі!

Помиріться ж, мої діти,

Будьте друзями, братами!

І Пророк на землю прийде,

І покаже вам дорогу

До покути, до спасіння.

І ви мусите коритись

Всім його порадам мудрим.

І на зораному полі

Ралом праці і любові

Зійдуть квіти долі-щастя.

Діти! Слухайте Пророка.

Бо потонете у крові.

Бо пов'янете, як листя.

Окуніться ж ви джерело,

Що сріблиться перед вами,

Змийте фарби, фарби бою,

Змийте з тіла плями крові,

Закопайте свою зброю,

Люльки висічіть з каміння,

Очерету наламайте

Цибухи зробіть із нього

І, оздобивши їх пір’ям,

Запаліть собі на згоду

І живіть віки братами!»

Так сказав Життя Владика.

І покидали на землю

Вояки ганебну зброю,

Поскидали всі убрання

Із оленячої шкури

І до берега побігли

Змити фарби — плями бою:

Від слідів Творця лилася

Річка хвилею ясною,

Обливала кров на тілі

І, обмивши, червоніла,

І, спускаючись все нижче,

З кров'ю змішана, зникала.

Змивши фарой, плями бою,

Вояки на берег вийшли

І у землю закопали

Свої палиці і зброю.

І дітей своїх Владика,

Гітчі-Маніто могутній,

Стрів усмішкою ясною.

Із червоного каміння

Всі зробили мовчки люльки,

Очерету наламали

Цибухи зробили з нього.

І оздобили їх пір’ям,

І іти додому стали

В ту хвилину, як завіса

Темних хмар заколихалась

І у дверях світлих неба

Гітчі-Маніто сховався,

Оповитий білим димом,

Білим димом Люльки Згоди.

(Переклад Олександра Олеся)