Твір-роздум «Лісова пісня» Леся Українка | «Краса людських взаємин у любові»

Твір-роздум з української літератури у 10 класі за твором Лесі Українки "Лісова пісня" на тему "Краса людський взаємин у любові".

ТВІР

Бути світлим променем для інших,

Самому випромінювати світло –

Ось найбільше щастя для людини

Ф. Дзержинський

                «Лісова пісня» була написана у 1911 році. За жанром свій твір поетеса визначила як драму-феєрію. Драма-феєрія має ширше значення ніж драма-казка. Тут поєднані пісні, казки, легенди, бувальщини, життя людей та ін.

Читаючи драму, ми потрапляємо в чарівний світ фантастичних істот, взаємини між якими дуже нагадують людські стосунки. Леся Українка часто чула про різних лісових мешканців: водяників та русалок. У своїй драмі вона зобразила їх життя, їх духовний світ. У образі Мавки Леся Українка втілила свої найкращі мрії про вродливу, щиру, обдаровану, волелюбну людину. І не важко здогадатися, що Мавка була часткою душі самої поетеси.

Вона була наділена духовним багатством, зовнішньою красою: її великі очі «грають» різними кольорами, «руки білі, і сама тоненька». Лукаш здивовано говорить про неї:
«А чом же в тебе очі не земні?Та ні, тепер зелені, а були,Як небо, сині… О! Тепер вже сиві,Як тая хмара… ні, здається, чорні,Чи, може, карі… Ти таки дивна!»Мавка надзвичайно любить волю, адже вона і є воля. І дуже дивується, коли Лісовик застерігає її: «Минай людські стежки… Раз тільки ступиш – і пропала воля!». Вона сміється: «Ну як таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде!». Чиста душа Мавки тягнеться до прекрасного. Мавка любить квіти, глибоко розуміє музику, пильно охороняє вже живе од біди. При зустрічі її з Лукашем, вона зупиняє його руку, яка здійнялася зламати берізку: «Не руш!... Не убивай!... Не точи! Се кров її».

Вона легко і розумно розмовляє з Лукашем. Відповідаючи на його питання, вона замислюється: «…Мені здається, що жила я завжди». Лукаш чудується її мовою, але Мавка відповідає: «Твоя сопілка має кращу мову». Лісова дівчина прагне любові на все життя. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди, ставши прислужницею для його матері. Поважаючи старших, вона покірно виконує всю брудну і важку роботу, яку доручає їй Лукашева мати. Попри це, Лукаш з часом все ж черствіє до Мавки, не дивлячись на всі її старання. Мавка зі всією своєю любов’ю і прагненням до волі й гармонії не може протистояти дивним людським турботам, які спотворюють людську красу. Щойно людина починає поринати у побут, вона перетворюється на черству, бездушну, змарнілу, вічно заклопотану машину.

Лукава мати Лукаша намагається одружити сина на хитрій і жорстокій вдовиці Килині, думаючи, що та заможна. Так людська буденність бере гору над піднесеними почуттями. Мавка втрачає віру в життя, починає сумувати і марніти. На деякий час Лісовику вдається відродити свою дочку до життя, але остаточні слова Лукаша про одруження позбавляють її сил і її забирає Марище.
Мавка глибоко розуміє і бачить душу кожної людини, але багато чого у людських взаєминах їй незрозуміло. Також лісова царівна глибоко відчуває прекрасне:
«Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки,Голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами х вітів моїх.Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав,
Ще як напровесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю…!»

Мавка – це ідеал людини, якій властиві волелюбність, гуманність, щирість і глибина почуттів, тонке відчуття природи і мистецтва, готовність на самопожертву. Мавка – втілення багатства і краси природи, вона виступає як символ вічності і любові. Лише перебуваючи в гармонії з природою, людина може отримати справжнє щастя. Її устами Леся Українка ствердила незламну віру у безсмертя:«Ні! Я жива! Я буду вічно жити!Я в серці маю те, що не вмирає!»